kavacak: (Default)
Зимой работы по дому меньше и я воспользовался возможностью дорваться к своей новой читалке. Ну и пропал в книгах и вылезать не хочется, я ж страшный читальщик.

Попробовал читать Алекса Коша, разочаровался сразу. Помучил себя попробовав пару других его вещей и удалил из библиотеки.

Следующей мне попалась Робин Хобб, и это было великолепно, когда я охотился за каждой свободной минутой и почти до слез сопереживал героям, до самого конца не угадывая повороты сюжетов.

Сейчас я наслаждаюсь Лоис МакМастер Буджолд, это тоже невероятно, настолько легкий стиль и изложение что одно это завораживает, а есть же еще и сюжет.

На всякий случай, это все фентези.

А за окном уже вторую неделю солнце и -20 - -25.
kavacak: (Default)
Прийшов до тями він на столі у технарів, добряче так до нього прив’язаний, а довкола нього метушились Остап з Вахтангом, то тикаючи в нього якимись своїми приладами, то взагалі роблячи щось тільки їм відоме. Поряд стояла мама Олька.
– Принаймні ми тепер знаємо, що це дійсно ти, – вона зобразила посмішку.
– І на скільки відсотків це я?
– Дуже цікаве запитання, – зацокав язиком Вахтанг, – але тут важливіше все таки відсоток свідомості.. – Олька відсунула його в бік, не даючи осідлати улюблену тему.
– Коли ти зник, ми дуже хвилювались, але коли ти повернувся виглядаючи як щось, ми добряче перелякались, але це всього лиш наслідки адаптації до Амуля, так мовити побічні явища, мабуть. Принаймні ми на це сподіваємось.
– І цікаві в тебе були пригоди, – знову встряг Вахтаг підходячи з лабораторною колбою в якій лежало те що він приніс з світу Тіней. – Це ж який був жар пристрасті, щоб відірвати таку важливу частину тіла. Орест спробував подивитись на свою долоню де мав бути камінь, але був так добротно прив’язаний, що заледве міг повернути голову.
– Права долоня, там має бути камінь схожий на рубін, що був замість соска на цій, цій, ну там.
– Ніяких каменів ми на тобі не знайшли. – Остап почав розстібати паси якими Орест був прив’язаний. – А перевіряли ми тебе більш ніж прискіпливо.
Read more... )
kavacak: (Default)
Остап і Вахтанг, два технаря хохмаря. Усі анекдоти про одмінів були писані з них, а від їх приколів не раз страждали всі на базі, але вони все ж були улюбленцями більшості, особливо тієї чиє життя залежало від роботи техніків.

– Роздягайся солоденький. – Остап поцмокав губами зображаючи хтивість.
– Тобі вище пояса чи нижче,– це було риторичне запитання, бо відповідь на нього Орест знав давно, але цього разу його здивували.
– Повністю дорогий. – він покосився на Вахтанга який стояв з «емпатоскопом» в руках.
– І ви звичайно ніфіга мені не поясните?
– Все що тобі потрібно знати і трішечки більше. – Остап пройшовся по смугам луски на його руках якимось приладом, а Вахтанг в цей час тикав «емпатоскопом» то в шию то в поясницю. Поугукаши і похмикавши між собою, вони врешті дали йому нову форму.
– Ну і що нового в мені? – форма відрізняла тільки нашивками і новизною.
– По набору емпато і «енерго амулів» ти в нас перший, – Остап кивнув вступаючи місце Вахтангу. – а от «дзеркало луна» фонить, але думаю це від надлишку свіжої інфи в тебе. – Технарі заржали.
– І якого я сюди перся?
Read more... )
kavacak: (Default)
"Проект Б" дописаний. Зараз добрі люди, займаються вичитуванням тексту і дають мені розумні поради. Перед тим, як почати писати продовження, я вирішив написати приквел, щоб пояснити історію сюжету й це виливається у ще одну повноцінну книгу, що займе трохи часу.

       В процесі, стала очевидна потреба, в більш детальному описі  цього світу і його героїв, тому я спробую написати серію оповідань, що допоможуть у цьому. Перетворю своїх тарганів у букви і слова.


Все це відбувалось у одному Всесвіті, якого вже немає. Більшість цивілізацій, що населяли його, на той час вже досягли високого розвитку енергокерування, і самі почали створювати світи і розумне життя. А там де з’являються творці, виникає і дух суперництва. Хоча це все тільки наші припущення, бо у нашому Всесвіті, не залишилось про це жодних згадок.

З за чого розпочалась війна, у тому старому Всесвіті, ніхто не пам'ятає  але про її жахливість знаємо навіть ми. Сузір'я і галактики знищувались й створювались одним зусиллям думки – бо це була війна сили[1].

Ось тоді, якщо вірити давнім переказам, і була здійснена перша спроба. Вільні енергії різних енергетичних світів, що не були втягнені у конфлікт і хотіли його завершення, вирішили хоч якось зберегти те, що знищувалось у війні. У різних галактиках, які були максимально віддалені від зон конфлікту, вони створили серію планет, на яких мала зберігатись різноманітна енергія живих і неживих форм.

Було створено сім планет заповідників і заселено їх. Та довести задум до завершення їм не вдалось. Настав спалах хаотичного збурення енергій Всесвіту, зумовлений бездумними переміщеннями енергетичних потоків під час війни, і це привело до знищення більшості енергетичних сутностей Всесвіту. Бо вони ж, також складались із тих самих енергій.

Та, як відомо нічого не зникає без сліду. Так і ці сутності були розщеплені на складові енергетичні флюїди, які розсіяло по Всесвіту й розумне енергетичне життя зникло. Дві з планет заповідників, було знищено у останньому конфлікті, а решта занепали без нагляду і життєві форми на них почали мутувати.

Другою спробою, прийнято вважати, той період, коли сплески руйнувальних збурень пішли на спад і рештки розумних істот Всесвіту виріши унеможливити повторення таких катаклізмів. Вони задумали створити єдиний енергетичний центр Всесвіту, що мав балансувати усі виникаючі і існуючі переміщення енергетичних потоків. Спіраль центру, почали розкручувати на перетині усіх енергетичних поясів і потоків. Та, як у більшості хороших намірів все пішло не так, як вони планували. Через якийсь, незначний, прорахунок в процесі розкручування Спіралі, порушився енергетичний баланс і здибились енергії самого Всесвіту.

Достовірність подальших подій є сумнівною, та вважається, що сам Всесвіт себе збалансував і сам утворив Спіраль. З флюїдів розсіяних енергетичних істот він створив кристал, що балансував у своїх гранях усі енергії, а з решток цих флюїдів утворились енергетичні Сутності. Тоді ще просто енергетичні утворення без свідомості чи розумності, але вони роїлись в самому центрі Всесвіту, біля Спіралі центру і поступово їх структура ставала все складнішою.

З часом вони розвинулись до високого соціального рівня і довкола Спіралі утворились їх поселення, що з часом об’єднались і стали називатись Арменелсе – Замком. Поступово. З освоєнням потоків і слоїв, ці сутності стали набувати часткової матеріальності і розділились на різні клани, кожен з яких виконував свої функції.







[1] Сила - вміння керувати сирими енергіями Всесвіту, планами і потоками, створюючи чи руйнуючи.
 
kavacak: (Default)
  Запах ее пота резко бил по ноздрям, а мокрая форма слишком подчеркивала то, что должна была скрывать.

–  Купец?

–  Тот, кого должны прислать для отбора моих девочек, –  она ​​поймала брошенное ей полотенце и вытерла лицо.

–  А, ну да.

–  И как ты собираешься их отбирать, ммм? –  Она старалась найти знаки отличия на его форме.

–  О, звание имеет мало отношения к вашей армии, поэтому не будем усложнять. –  Он оскалился в улыбке и начал двигаться за майором вниз по склону.Read more... )
kavacak: (Default)
По многочисленным просьбам друзей, я буду понемногу переводить свою книгу на русский язык, и выкладывать ее тут.

Музе, сидящей на острове посреди океана моего воображения, и болтающей в нем ногами.



Эмоции и тени (эмоций).
Еще до конца неизвестно, что из них первично. Существовало множество теорий на эту тему, существует и поныне, однако еще никто не смог доказать свою правоту.

Что возникает первым: эмоция или тень эмоции (ее эхо во времени и пространстве), или они возникают одновременно? Вопросов было гораздо больше, чем ответов.

Материальность эмоций стала очевидной и была доказана не так давно, хотя именно они формировали историю человечества. Начали проводиться (достаточно секретные) исследования о влиянии эмоций на людей, природу, материю. Промежуточным результатом было введение понятия «тени», отголоски эмоции, которое касается более тонких энергий.

Часть первая. Белый остров.

*** 1 ***

 Он пошевелился и, меняя позу, опустил руку в ледяной горный поток. Как он это любил, как часто ему снилось именно такое место: стремительный горный поток, зажатый между лесистых круч. Солнечные лучи, пробивающиеся сквозь хвою деревьев, окрашивают донные камни и ласкают лицо легкими прикосновениями. Шум воды, в который совпадали миллионы голосов тех, кого нет.

Пение нимф коснулось улыбкой его уст. Были времена, когда он сам выискивал возможность услышать песни нимф, очарованный их выразительностью и мелодичностью. Но потом оставил это занятие - решил не разрушать сказку, а ждать времени, когда нимфы сами захотят порадовать его слух.

Камень, на котором он сидел, начал холодить зад, и пришлось нехотя подниматься и двигаться дальше вверх по потоку, выискивая клочки земли или камни, по которым можно пройти вслед за проводником. Вскоре он уже просто брел по воде - хорошие горные ботинки не пропускали воду, а поток был мелким. Хорошенько вымокнуть, замерзнуть и устать, зная, что впереди есть возможность сухости и отдыха, - такие чувства он любил. Именно они напоминают нам о том, что мы живы. Отшучивался: не из сахара, не растаю.

Но проводник снова начал нетерпеливо оглядываться, и ему пришлось ускорить шаг. Неподходящее общество для того, чтобы наслаждаться природой. Военные на задании редко бывают романтиками - он снова улыбнулся сам себе. Капитан, который его вел, снова остановился у очередного замаскированного поста. Вспомнилось, как шутили в деревне внизу, что здесь даже белки имеют пропуска, а солдат больше, чем грибов. Хотя местные не догадывались, что солдаты были только в первом кольце окружения, а дальше только спецназовцы и только офицеры, а третьего кольца вообще не было, потому что лагерь сам себя охранял, а военные охраняли всех остальных от лагеря.

Капитан довел его до предела второго круга. "Метров 500 по потоку, старая дорога вправо, по ней до поляны, и подъем вверх по тропе. Там вас встретят ", - он козырнул и удалился назад.

  Дождавшись, пока военный исчезнет из поля зрения, Орест пошел вперед, изменив походку. Теперь он шел беззаботно и громко, пытаясь скрыть озорную улыбку на лице под маской усталости и растерянности.

Выход из потока нашелся легко, а вместе с ним в воздухе появился аромат дыма: сладкие ароматы горного костра, теплые и обжигающие. Стоп, обжигающие? Ага, значит, за ним уже следят, потому что его костер не были обжигающими. Он начал сопеть еще вдохновеннее, карабкаясь по крутой дороге вверх, зная, что никто не будет его задерживать. Ведь если он пришел сюда, то имеет право быть здесь. Ему было важно создать свой образ.

А он был уверен, что за ним сейчас многие наблюдает из-за деревьев. Еще дважды остановившись отдышаться он, наконец, добрался до лагеря.

Волна грусти и воспоминаний ущипнула где-то внутри, и пришлось ее прогнать, чтобы не ломала образа кабинетной крысы. Он любил этот образ, потому что за ним удобно прятаться, не вызывая страха или враждебности. Только поклонники грызунов знали, что крыса, независимо от места проживания и упитанности, всегда прыгает и кусает одинаково, он умеет быть одновременно и милым созданием с красивыми глазами, и изысканным хищником, прогрызающим бетон.

Лагерь был классическим образцом временных военных поселений. Ряд жилых палаток здесь, ряд командирских палаток там, вспомогательные сооружения вон там. Хотя лагерем это назвать было сложно, больше подходило - резервация. На таких закрытых территориях военные селили своих списанных солдат, тех, которые не могли адаптироваться в гражданском мире. Слишком долго их учили жить по приказу, убивать по приказу и не думать. У психологов был даже специальный термин для таких людей - "адреналиновые маньяки", они представляли для гражданских большую угрозу, чем толпа террористов. И количество секретов, которые они знали, делала их нежелательными гостями вне территории армии.

Существовало несколько таких поселений, и над их жителями постоянно экспериментировали, чтобы приготовить к другой жизни, или же выявить новое военное назначение. В определенных кругах бытовало мнение, что списать их было бы проще и дешевле, но военные очень неохотно разбрасывались таким дорогим оружием.

И вот он стоял сейчас посреди такого лагеря. Сюда не заходил никто посторонний, и даже припасы просто сбрасывали с вертолета. Руководство лагеря было предупреждено, что прибудет человек для отбора нескольких кандидатов на новое задание, и ему теперь нужно было хорошо сыграть роль такого - себе штабного пижона.

Вокруг было пусто и тихо, и только на мачте шелестели на ветру чьи-то штаны. Он стиснул руки за спиной и, скривив мину, осмотрел мачту. Затем пошел вдоль шатер, разыгрывая всю палитру штабной проверки.

На то, что его просто встретит начальник лагеря, он даже не надеялся - слишком долго эти люди были в резервации, и слишком мало в них было причин любить военных. К тому же это была женская резервация. Вот и спорил сам с собой, что произойдет быстрее: попытка его убить, изнасиловать или что-то более неожиданное.

Из леса на поляну выбежала колонна «коммандос» и, не останавливаясь, проследовала в направлении реки, обдав его запахом пота и многочисленными взглядами.

- Майор Г., - представилась один из них, приближаясь к нему, - Я так понимаю, ты - штабной купец?

November 2014

S M T W T F S
       1
23 4 5 6 7 8
9 10111213 1415
16 17 1819202122
23242526272829
30      

Syndicate

RSS Atom
Page generated 23/9/17 09:18

Expand Cut Tags

No cut tags